Для мам і тат про здоров'я малят.
Безпека життєдіяльності дитини (Відео)
ВПРАВИ ДЛЯ БАТЬКІВ І МАЛЮКІВ З ЕМОЦІЙНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ.doc
Дихальні практики для зняття стресу та панічних атак.doc
Як навчити дитину вирізати ножицями
Ножиці – відмінний інструмент для розвитку у дітей дрібної моторики рук. Маленькі діти дуже люблять вирізати. Для них це заняття може бути культовим. Тому малюк буде дуже радий, коли ви почнете його вчити працювати з ножицями.
Обираємо безпечні дитячі ножиці
Як зробити процес вирізання з паперу безпечним? Адже ножиці в дитячих руках, особливо, якщо користуватися ними невміло, можуть стати джерелом небезпеки.
Значить, треба вибрати найбільш безпечні пластикові ножиці, навчитися правильно тримати їх і передавати без ризику порізатися самому або травмувати оточуючих, тобто кільцями вперед і закритими.
Потім покажіть дитині, як правильно користуватися ножицями. Для початку ріжте повітря. Таким чином малюк освоїть техніку вирізування.
Правда, можна переступити через етап придбання пластикових ножиць і відразу купити спеціальні дитячі ножиці. Вони гострі, з тупими кінцями і лезами, які захищені пластиком. Але робити таку покупку можна лише в тому випадку, якщо вашій дитині вже більше двох років і ви впевнені, що вона не буде хуліганити під час занять з ножицями.
З чого починати?
Вчіться різати папір. Тут вже без допомоги дорослих не обійтися – тримайте паперовий лист, а дитина буде старанно його шматувати і робити бахрому або травичку. Спочатку різати однією рукою дітям складно, тому вони тримають ножиці двома долоньками.
З часом, коли дитячі ручки зміцніють, запропонуйте дитині навчитися різати аркуш паперу самостійно. Можна вирізати квадрати, прямокутники і трикутники. До речі, заодно і почнете освоювати ази геометрії.
З часом ускладнюйте завдання: розріжте папір по прямому контуру, потім – по похилій, а коли дитина освоїть процес вирізання, додавайте креативу – вирізання за хвилястими лініями.
Вирізання ножицями розвиває мову
Коли дитина вирізає ножицями, він розвиває дрібну моторику рук. Тренування рухів пальців чинить стимулюючий вплив на розвиток дитячої мови. 5-10 хвилин подібних щоденних занять, і дитина незабаром почне радувати вас успіхами і в риториці.
Вдосконалюємо творчі здібності
Коли дитина навчиться самостійно вирізати, запропонуйте їй цікаві ігри на розвиток уяви. Створюйте картини, придумуйте саморобні аплікації. Зробіть море – для цього знадобляться «хвилі» і фігурка корабля. Або космос – з ракетою і зірками. Дівчинці сподобається ідея відкрити салон краси – вирізайте з донькою кружечки, малюйте на них обличчя і прикрашайте різними зачісками – косами, хвостиками, прямим або хвилястим волоссям.
Дивно, як звичайні ножиці можуть чудовим чином сприяти розвитку дрібної моторики, координації дій двома руками і посидючості. Однак завжди пам'ятайте, що ножиці – джерело небезпеки. Ніколи не залишайте дитину з ними сам на сам.
Як подолати небажання малюків відвідувати дитячий садок
Досить часто дитина відмовляється ходити в дитячий садок в період адаптації до дошкільної установи. З часом ситуація зміниться на краще, але до цього батькам потрібно бути терплячими.
Причини того, що дитина не хоче в садок, можуть бути різними – від невміння сприймати розлуку з батьками до не любові до вихователя, режиму, їжі. Тому в кожному випадку батькам доведеться з'ясовувати це самостійно. Привчати дитину до саду потрібно заздалегідь, а не безпосередньо перед виходом мами з декретної відпустки на роботу. Ще до цього моменту необхідно розповідати малюкові, як весело і цікаво в садку, але поки він ще занадто малий для того, щоб ходити туди грати з іншими дітьми. Тоді він буде з нетерпінням чекати відвідування садка, як свята.
Спершу малюка приводять на денну прогулянку, щоб він познайомився з вихователем і дітьми. Потім час перебування збільшується і поступово доводиться до цілого дня. Але якщо і після цього дитина не йде в садок, а шукає способи залишитися вдома, батькам доведеться бути готовими до складної боротьби.
По-перше, не можна показувати слабкість, йти на поводу і залишати дитину вдома, так само як і жаліти його. Відчувши, що він може маніпулювати батьками, малюк буде вередувати ще більше. Лібералізм в даній ситуації лише погіршити становище.
По-друге, постарайтеся знайти компроміс. Якщо причина полягає в неприємному для дитини меню, поступово привчайте його до дитсадкових страв, готуючи їх вдома.
Коли малюкові не подобається вихователь чи немає спільної мови з колективом, можна спробувати домовитися з адміністрацією і деякий час бути присутнім в групі разом з дитиною, щоб переконатися в тому, що відбувається, особисто. Це допоможе дитині швидше адаптуватися. Але в будь-якому випадку дитина повинна спочатку знати, що сад є для нього таким же обов'язком, як і робота для батьків. І тоді він зрозуміє, що тут боротьба безглузда, і буде змушений шукати в садку позитивні моменти.
Рекомендації для батьків: як боротися з дитячою істерикою
В тій чи іншій мірі з дитячими істериками стикаються всі батьки. Для когось ця поведінка дитини – разовий інцидент, а для інших – постійна проблема. Важливо розуміти механізми її виникнення та методи, як з нею справлятися найбільш ефективно. Часто рекомендації батькам щодо дитячих істерик зводяться до простої поради «не звертати уваги». Але на практиці все набагато складніше.
Дитяча істерика – це сильний емоційний сплеск, що супроводжується криками, плачем, багато дітей кидається на підлогу, стукаючи руками і ногами, а також прогинаючи спину. Батьки в такій ситуації часто губляться і не знають, як правильно себе поводити. У такому стані дитина не може контролювати себе і свої емоції. Причини дитячої істерики бувають різні: дитина не отримала бажане, сильний розлад через яку-небудь невдачу тощо. Серед рекомендацій для батьків найчастіша – не звертати уваги на істерику дитини. В реальності все не так просто.
Дійсно: погана ідея – дати дитині те, чого вона так емоційно вимагає. Якщо вона отримає бажане в результаті істерики, то запам'ятає таку поведінку як один із способів домагатися свого. В результаті дитина буде істерити частіше. Коли трапляється істерика, батькам необхідно зібрати всі свої сили для того, щоб залишатися спокійним. Власна злість цілком закономірно постає в подібних ситуаціях, але зовсім не допомагає дитині.
Якщо малюк намагається сльозами домогтися чогось, обов'язково залишити його одного. Чим менше буде глядачів, тим швидше він заспокоїться. Допомагає також змінити обстановку: піти з магазину, перейти в іншу кімнату тощо.
Навіть коли привід вже перестав існувати (сім'я вийшла з магазину, де дитина вимагала щось купити), зняти емоційне напруження малюк самостійно не в змозі. Буває, що дитяча істерика трапляється в ситуаціях, коли маленька людина через щось дуже засмучується: не розбирається іграшка, не виходить поставити пірамідку так, як хочеться. Допомогти дитині заспокоїтися – завдання батьків. Дати попити, умити прохолодною водою, міцно тримати, не даючи смикатися, наприклад. Кожна мама знає, що саме допомагає її дитині швидше прийти в нормальний стан.
Емоції дитині треба прожити, виплеснути, але не занадто довго. Якщо дитяча істерика затягується, то виснажується її нервова система, психіка малюка потрапляє в замкнуте коло: чим більше плаче дитина, тим складніше зупинитися. Поради психолога зводяться до того, що кидатися відразу заспокоювати не треба, але й затягувати з припиненням дитячої істерики теж не варто.
Малюк повинен розуміти, що мама не розлюбила його в цей момент, що вона витримує напруження емоцій. Тоді й він сам поступово навчиться їх переносити, справлятися більш адекватними способами. Якщо батько у ситуації дитячої істерики вихлюпує своє роздратування і злість, маляті це ніскільки не допомагає.
Узагальнено рекомендації для батьків, які часто стикаються з дитячими істериками, зводяться до 3 основних моментів: не йти на поводу маніпуляції дитини, зменшити кількість глядачів і допомогти заспокоїтися.
Сім помилок батьків
Перелічимо найпоширеніші помилки, яких припускаються дорослі.
Побутові погрози
"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".
Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, запевняємо Вас, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.
Авторитарні накази
"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я – мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що – ні."
Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", – думає вона.
Критика "глухого кута"
"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Учу тебе вчу, а все марно".
Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Результат? Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.
Образливі прізвиська
"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"
Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.
Невмотивований допит
"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".
Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Малюк розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.
Безапеляційні твердження
"Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".
Такі твердження надзвичайно болючі для малюка і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.
Несвоєчасні поради
"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".
Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим – ні горем, ні радістю.
Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам найжахливішими, неприпустимими для батьків.
Виховання з розумінням
Що робити, якщо ваша дитина не хоче йти з дитячого майданчика? В жодному разі не намагайтеся:
- Залякувати («От зараз тебе дядько забере»), у дітей формується базова довіра до світу у перші три роки після народження. Залякування дитини може призвести до того, що малюк не захоче залишатися з бабусями або вихователями. До людей буде ставитися з побоюванням і важко заводити друзів.
- Соромити («Подивися, ніхто не плаче, як тобі не соромно!»). Діти до 6 років взагалі не дуже розуміють, що таке соромно, пристойно або непристойно. А от почуття провини і «я-поганий» у дітей формується дуже швидко, причому з народження.
- Підкупати («Ну, годі плакати. А підемо в магазин тобі цукерки купувати!») Зараз ви маніпулюєте дитиною, а через кілька років – вона. Будьте готові до істерик з катанням по підлозі в магазині.
- Бити, карати (дитина не розуміє за що, адже гуляти так цікаво, чому їй треба йти додому і їсти суп. Незрозуміло... Зате дитина вчиться агресії та несправедливості).
Що варто робити:
- Озвучити почуття дитини, навіть якщо їй 1 рік. «Ти дуже засмучений, тобі так хочеться гуляти, така гарна погода. Тобі так не хочеться додому». (Дитина відчуває, що його розуміють). Як тільки налагодили контакт, пропонуємо малюкові щось цікаве.
- Заздалегідь з дому взяти щось цікаве , наприклад, стрічку. Дістати її загадковим чином і сказати: «Дивися, яка у мене красива стрічка. Давай знайдемо найдовшу палицю і прив'яжемо до неї стрічку. Ходімо, покажемо нашим сусідам, татові, бабусі, яка у нас довга вудка». Якщо вдома нікого немає, то орієнтуємося по ситуації: «Ось яка у нас довга вудка вийшла, а давай спробуємо половити рибку у ванній, ми зараз вдома наберемо водичку, опустимо твоїх рибок...».
- Спостереження. Постарайтеся зрозуміти свого малюка, чому він так не хоче йти з майданчика. Можливо, йому подобається скрізь залазити, пролазити, стрибати. Робимо висновок – дитина недостатньо рухається. Що ми можемо зробити: можемо кілька разів на тиждень відвідувати дитячі ігрові, спортивні майданчики, дитячі центри, де є можливість для дитини активно рухатися.
Чи ваш малюк любить грати з Іванком в машинки, а Іванкоприходить пізніше на годину і, відповідно, йде пізніше на годину? Значить, домовляємося з мамою Іванка, де і коли діти можуть разом пограти. Ну, а якщо дитина не хоче йти з майданчика, тому що тільки тут вона може вас не слухатися, бігаючи в інші сторони майданчика? Є над чим замислитися. Можливо, дитині не вистачає самостійності, або дитину занадто контролюєте, і це їй сильно заважає.
Або дитині дуже подобається копирсатися в пісочниці. Запропонуйте взяти відерце, насипати туди трохи піску і взяти з собою додому, причому щоб карапуз ніс сам це відерце. Інший приклад. Дитина вже 30 хв. гойдається на гойдалках. Запропонуйте зробити гойдалки в будинку: «Я бачу, тобі так подобається гойдатися на гойдалці, це дуже здорово, відчувати швидкість. Давай спробуємо в будинку зробити гойдалки. Якраз зараз прийде тато, ми візьмемо простиральце і будемо тебе качати так само високо і сильно». Тут важливо бути вірним своєму слову. Інакше, якщо кілька разів не зробите обіцяного, дитина не буде більше вам вірити.
Дуже важливо навчитися бути на боці дитини і розуміти його базові потреби. Чим раніше ви будете поважати і цінувати вашого малюка, тим простіше вам буде потім.
І, взагалі, виховання – це такий творчий процес!!! З дітками не засумуєш. Можна і пограти в паровоз, який мчить на величезній швидкості, де наступна станція – квартира 206. Тут вже від вашої фантазії залежить. Зате як весело і приємно тікати з майданчика під веселий дитячий сміх, а не під крики малюка, схопленого в оберемок.
Запорука успіху дитини
Більше говоріть зі своєю дитиною, пояснюйте.
Часто можна почути від батьків, що їх дитина ще занадто маленька і немає сенсу пускатися в пояснення чого-небудь (особливо, що стосується якихось емоційних станів).
Так, звичайно, дитина не зрозуміє всю глибину думки, але зате чудово «вловить» саму хвилю довіри та емоційної близькості з боку рідних. А це дорогого коштує. Тому якомога більше розмовляйте зі своєю дитиною, пояснюйте: що відчуваєте Ви, що вона може відчувати, що відбувається навколо. Навіть якщо здається, що вона Вас не чує – все одно розмовляйте.
Візьміть собі за правило – навіть самі, здавалося б, незначні епізоди озвучувати, і з часом у Вашої дитини з'явиться одне з важливих умінь – чути іншу людину і зрозуміти її почуття.
Розділяйте захоплення своєї дитини, більше проводьте час разом.
Спільна діяльність (щира, заснована на взаємному інтересі) не тільки зміцнює самі відносини, роблячи їх більш близькими, але і збагачує саме бачення тих чи інших ситуацій.
Дитина, взаємодіючи з нами, вчиться новим моделям поведінки, підходить до розуміння, що всі люди різні, а ми разом з нею отримуємо безцінний досвід – як часом в діалозі народжується щось абсолютно нове. Дитина вчиться співвідносити свої інтереси з інтересами іншого і краще розуміти себе через творче (і не тільки) спілкування.
Заохочуйте ініціативу дитини. Буває, що самі дорослі психологічні не готові до того, що виходить за рамки звичного, тим самим обмежуючи дитину. Дорогі батьки, будьте ж завжди відкриті новому і несподіваному! Ваш погляд на світ багато в чому формує погляд на світ і Вашої дитини. Не забувайте про це.
Не порівнюєте свою дитину з іншими дітьми.
Звичайно, всі ми в тій чи іншій мірі мимоволі порівнюємо наше життя з життям інших людей. Це зрозуміло і природно. При цьому ми повинні пам'ятати про свою індивідуальність та індивідуальність своєї дитини. Не завжди для однієї дитини буде добре те, що добре для іншого.
Батьківські розмови часто складаються з порівнянь, і головне тут розуміти: досвід іншого цікавий і корисний, але всі діти різні.
Ні в якому разі не говоріть своїй дитині, що вона в чомусь гірше товариша. Скажіть: «Ти можеш робити це краще, ніж зробив сьогодні» (і ні якому разі: «А от у Сашка це виходить набагато краще»).
Віра у свою дитину, визнання індивідуальності, повага – запорука її особистісного зростання і успіху на життєвому шляху!
Криза трьох років. Як її подолати?
Шановні батьки!
Приблизно до трьох років Ви починаєте помічати серйозні зміни у своїй дитині: вона стає впертою, примхливою, сварливою. Багато хто не знає, що в цей час відбувається важливий для дитини психічний процес. Це перше яскраве вираження свого «Я». Це її спроби самостійно віддалитися від матері, навчитися багато чого робити самій. Це криза трьох років, так звана криза «Я сам!/Я сама!».
- • Не потрібно лякатися гостроти протікання кризи. Яскравий прояв дитини в самоствердженні говорить про те, що в її психіці склалися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку її особистості і адаптивних здібностей.
- • Зовнішня «безкризовість», що створює ілюзію благополуччя, може свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін.
Що необхідно знати про дитячу впертість і примхливості:
- • Період впертості і примхливості починається приблизно з 18 місяців.
- • Як правило, ця фаза закінчується до 3,5 – 4 років. Випадкові напади впертості у більш старшому віці річ цілком нормальна.
- • Пік впертості – 2,5 – 3 роки, при цьому хлопчики упираються сильніше, ніж дівчатка, а дівчатка вередують частіше, ніж хлопчики.
- • Якщо діти після досягнення 4-х років все ще часто продовжують пручатися і вередувати, то найімовірніше мова йде про «фіксовану» упертість, істеричність, як зручні способи маніпулювання дитиною своїми батьками.
Найчастіше це результат згоди батьків, які піддавалися натиску з боку дитини, нерідко заради свого спокою.
Що можуть зробити батьки під час протікання кризи:
Не надавайте великого значення впертості і примхливості. Прийміть це як необхідність.
Під час «нападу» залишайтеся поруч, дайте відчути дитині, що ви її розумієте.
Істеричність і примхливість вимагають глядачів, не вдавайтеся до допомоги сторонніх: «Подивіться, яка погана дівчинка!». Дитині тільки це і потрібно.
Не намагайтеся під час «нападу» у чомусь переконати дитину. Це марно. Лаяти не має сенсу, шльопання ще сильніше хвилює.
Будьте в поведінці з дитиною наполегливі. Якщо ви сказали «ні!», залишайтеся і далі при цьому рішенні.
Не здавайтеся навіть тоді, коли «напад» у дитини протікає в громадському місці. Найчастіше допомагає тільки одне – взяти її за руку і відвести.
Постарайтеся схитрувати: «Ох, яка у мене цікава іграшка!», «А що це там за вікном?». Подібні маневри інтригують і відволікають.
Ознайомившись із цією статтею, Ви зможете більш грамотно підійти до проблеми кризи трьох років і відповідно до цих рекомендацій справитися з тимчасовими труднощами в поведінці вашого малюка!
Музика в сім'ї
Музика має чарівну владу над усіма дорослими і дітьми. Подумайте про те, як музика впливає на дорослу людину: весела пісня піднімає настрій, а тиха музика заколисує. Те ж саме відбувається і дитиною. Колискові заспокоюють дітей – це відомо кожному з батьків, якому доводилося співати, коли їх дитина прокидалася посеред ночі. Музика піднімає настрій, заспокоює нерви, спонукає вас до танцю. Музика об'єднує.
Нехай у вашому будинку стане головним предметом музичний центр або музичний інструмент, а не телевізор. Танцюйте з дитиною під джазову мелодію, обіймайтеся, слухаючи пісню про кохання. Подумайте про те, що ваше повсякденне життя потребує музичного супроводу так само, як кінофільм в саундтреку. Якщо у вашому будинку постійно буде грати музика, вона викличе інтерес у дитини і в майбутньому у неї буде гарний слух. Слухайте різну музику, але для дитини найкраще спокійна. Дослідження, проведені на тваринах, показали, що постійне прослуховування немилозвучної і немелодійної музики змінює структуру мозку. Навіть рослинам не подобається така музика. Наприклад, плющ росте краще в будинку, де постійно звучить класична музика, ніж там, де оглушливо грає важкий рок. Так що, коли будете вирішувати, яку музику ввімкнути дитині, нехай вона буде простою і життєствердною.
Ваша мета – прищепити дитині любов до музики, а не виростити ще одного Моцарта чи Баха. Нехай дитина отримує задоволення від нових звуків і ритмів.
Шукайте підказки, спостерігаючи за своєю дитиною. Чи подобається їй музика, яку ви вмикаєте? Пожвавлюється вона, коли чує якусь певну мелодію?
Придивляйтеся до неї, і тоді у вас виросте справжній цінитель музики.
Всім зрозуміло, що музика цікава і приваблива для дітей дошкільного віку. А от яку музику обирають дошкільнята, як правильно розвинути музикальність у дитини? Такі питання рідко цікавлять батьків. Зазвичай батьки згадують про те, що дитині не завадить вчити музику, коли вона вже пішла до школи.
Необхідно з самого раннього дитинства розвивати музикальність у дітей. Якщо дитина має багато музичних вражень, їй набагато легше розуміти і слухати різну музику. Відомо, що вже в утробі матері плід реагує на музику, особливо позитивно на класичну: Моцарт, Бах, Вівальді. Звичайно ж, на музичний смак впливає середовище, в якому росте малюк, музичні уподобання батьків. Спочатку дитині подобається класична музика, потім по мірі дорослішання додається музика з мультфільмів, музика яку вона чує по радіо, телебаченню. Що ж дитина думає про музику, яка її роль у житті людини?
Більшість дошкільнят вважають, що музика просто необхідна людині. Під неї можна співати, танцювати, сумувати, розважатися, відпочивати. В основному діти віддають перевагу веселій, рухливій музиці.
Дошкільнята знають, що пишуть музику композитори, знають деякі музичні інструменти, в основному це піаніно, барабан, гітара. В цьому віці вони розуміють, що музику можна виконувати на декількох інструментах одночасно. Діти розрізняють музичні жанри: можуть відрізнити вальс, марш. Розуміють, що таке балет, але складно для їх сприйняття: опера, хорова музика. Улюбленим музичним жанром дітей є пісня. Діти співають, грають, коли купаються, одягаються. Вони співають так, як відчувають потребу свого емоційного вираження. Дошкільнята люблять поєднувати різну діяльність: співати і танцювати, грати на музичному інструменті і собі підспівувати, малювати і слухати музику або співати. Діти здатні розрізняти характер музичних творів.
Намагайтеся підтримати любов до музики у дитини. Пояснюйте деякі музичні твори, знайдіть уривки з музичних творів, що виражають різні емоції. Намагайтеся, щоб дитина щодня слухала класичну музику, можна зробити п'ятихвилинки: включити класичний музичний твір і трохи розслабитися, відпочити разом з дитиною. Під час музичних занять працюють всі відділи головного мозку. Діти дуже люблять музику, вони готові вчитися слухати, вчитися грати і розвиватися разом з музикою. Музика – це все те, що оточує нас. Любіть Музику!
Відображення основних прав дитини в казках
Чи завжди кожен з нас відчуває межу, де, нібито домагаючись своїх прав, попирає чужі? А чи багато хто сьогодні знає власні права, права людини, котра народилася і живе на світі?
Набагато спокійніше жити серед людей, які знають, що «гідність людини недоторкана! Кожна людина на Землі повинна зустрічати іншу з повагою, по-братерськи, з розумінням, справедливістю. Тому що кожна людина – цінність» (ст.1 із Загальної Декларації прав Людини).
